друкувати
закрити"Із раннього дитинства я прагнула заробляти гроші. Одним літом, коли мої батьки ходили на роботу на завод, я залишалася вдома. Якось залізла на балкон і знайшла там дуже багато яблук. Сорт – білий налив, між іншим. Я набрала пару відер і пішла в центр району, де сиділи бабусі. хтось торгував квасолькою, хтось – вишенькою, а я сіла з яблуками. У перший день заробила 20 гривень, у другий – 25 гривень. У третій я вже прийшла на точку з жуйкою "Турбо" і газованою водою. І дивилася на бабусь із вишнею поглядом, який говорив: "Тітки, посуньтесь".
Правда, тривала така робота у Лесі Нікітюк не так вже й довго:
І ось сиджу я, жую жуйку, тут бачу - підходять чиїсь ноги. Підходять, значить, і питають: "Скільки коштують яблука, дівчинко"? Я піднімаю голову і відповідаю: "Для вас безкоштовно, мамо..."
За словами Нікітюк, це її найулюбленіший дитячий спогад.
